Під час трагічних весняних боїв 1942 року під Харковом загинули сотні тисяч радянських солдатів. Повністю знищеною виявилася і 106-я Казахська національна кавалерійська дивізія. Офіційно факт існування підрозділу і його участь в боях спростовувався, однак серед червоноармійців, учасників тих боїв, ходили чутки про казахів, які атакували німецькі танки з шашками наголо.
З Казахстану на Україну
В архівах вдалося відшукати Акт передачі 106-ї дивізії, що є незаперечним доказом існування підрозділу і його перебування на фронті. Документ складений 9 травня 1942 року і в ньому йдеться про те, що під Харків на залізничну станцію Савинці прибуло підкріплення у вигляді повної кавалерійської дивізії, яка була відправлена з Акмолинська (сучасна Астана) 28 квітня, а прибула 12 травня. Чисельність підрозділу - 4091 чоловік і на їх озброєнні значилося всього 102 гвинтівки, 68 мінометів і 3100 шашок.
Кінський склад був наданий народним господарством Казахстану, а бійці набиралися з Акмолинської, Петропавлівської, Кустанайської, Карагандинської, Східно-Казахстанської, Північно-Казахстанської і Павлоградської областей. Політико-моральний стан червоноармійців оцінювалося як в «основному здорове». Розшукати Акт передачі вдалося Магжану Кахарманову, відповідального чиновника по меморіальним проектам в міністерстві оборони Казахстану.
Останній котел
В ході травневого наступу під Харковом 1942 року в оточенні виявилося три радянські армії, практично припинили своє існування. Винуватцями останнього восьмого за рахунком «котла» Сталін (Василевський попереджав його про швидкої трагедії) вважав маршала Тимошенко, генерала Баграмяна і члена Воєнради Хрущова.
На нараді, присвяченій розгрому, Сталін сказав, що провинилися воєначальникам: «Якби ми повідомили країні у всій повноті про ту катастрофу, яку пережив фронт і продовжує ще переживати, то я боюся, що з вами вчинили б дуже круто …». За спогадами місцевих жителів і генералів вермахту, поля були покриті трупами радянських солдат. Для боротьби з жахливим запахом і поширенням хвороб останки бійців посипалися хлоркою прямо з літаків.
Загибель дивізії
У цій м’ясорубці і полягли казахські кавалеристи, останки яких були виявлені поруч з містом Красноград. Подробиці останнього бою кіннотників невідомі, але дещо вдалося з’ясувати завдяки українським пошуковикам. На місці одного з боїв учасники загону «Фенікс-К» підняли останки людей упереміш з кістками коней. Місцевий зоотехнік визначив, що кістки тварин належать низькорослим коням азіатської породи. Пошуковики з’ясували, що кавалеристи були практично беззбройні і одягнені в зимовий одяг. Коли вони виїжджали з Казахстану, там ще був мороз, а під Харковом змінної форми бійцям не видали.
Кавалеристи атакували німецькі танки і кулемети, після чого були загнані в балку з крутими схилами, з якої низькорослі коні винести вершників не змогли. На дні балки червоноармійці були добиті разом з кіньми. Людей, які потрапили в полон, нацисти перевели в пересильний табір Дулаг-205, організований у величезному кар’єрі. Одним з небагатьох, хто вижив виявився червоноармієць Мустафа Юнусов, що служив в 106-й дивізії санітаром. Після війни він розповідав про тотальну нестачу зброї та боєприпасів і про те, що бійці не спали 5 діб. Після дослідження поля бою і братських могил в селах Красноградського району Харківської області вдалося встановити імена більше 200 воїнів-кавалеристів.
Олександр Бражник
